З МАРІУПОЛЕМ У СЕРЦІ, або про ключі від будинку дитинства, який скоро мають знести

Починати матеріал про Маріуполь дуже складно. Що не пишеш – стираєш, бо жодні слова наразі не відображають того, чим стало це місто для кожного з нас, адже визначити – означає обмежити. Тож ми просто пропонуємо вам поринути у розповідь про «місто Марії» від людини, яка в ньому народилась і виросла, яка проводила екскурсії Маріуполем і закохала у це місто сотні туристів та й місцевих жителів.

Марина саме повернулась з поїздки до Маріуполя 24 лютого, і кілька тижнів, допоки не змогла виїхати, бачила, як зникає те місто, яке вона знала і любила. Ми впевнені, що Маріуполь знову буде підконтрольним Україні, а доти – хочеться закарбувати про нього всі спогади.

Марина
Головньова

екскурсовод туристичного центру "Вежа"

НАЙВАЖЛИВІШІ РЕЧІ – ЦЕ ЗОВСІМ НЕ РЕЧІ

Маріуполь я залишила з одним наплічником. Я багато думала про те, що поклала би до нього, окрім документів і одягу, якби знала тоді, що моя квартира згорить вщент і я ніколи в неї не зможу повернутися. Напевно улюблену вишиванку, куплену на Хрещатику на першому курсі, фотоальбоми з дитячими знімками, фотокамеру… Але згодом прийшла до думки, що втратити всі матеріальні речі, хай і дуже цінні – це не так страшно порівняно із тим, що втрачене ціле місто. Якщо колись матиму дітей, то в мене ніколи не буде можливості звозити їх на моє Азовське море, показати їм місця, де я виросла, свою школу, свій улюблений парк, порт, величезні металургійні комбінати. Ці місця знищено російськими бомбами, і їх не повернути. Після цієї думки сум за одягом і технікою, на які можна заробити знову, здався до смішного несуттєвим. А старі фотографії – ну шкода, але я майже ніколи їх не переглядала, чесно кажучи. Маю 10 штук оцифрованих на телефоні, і цього виявилось достатньо. Узагалі сталася шалена переоцінка всього матеріального.

Серед дивних і водночас цінних речей, які поклала з собою, виявилися пін із символом міста – якорем, еко-сумка «Маріуполь – Велика культурна столиця України 2021», збірка Сергія Жадана «Життя Марії» із підписом автора, каштани з алеї біля Вежі та ключі від будинку мого дитинства, який скоро мають знести. Такий собі дивний і зовсім не функціональний набір речей. Але я завжди берегтиму кожну з них.

ОСОБИСТИЙ МАРІУПОЛЬ

Я народилася і виросла в Маріуполі, там пройшло моє дитинство. У 2010 році переїхала навчатися до столиці і повернулася через 10 років. Я вдячна, що доля закинула мене назад на ці два роки перед початком повномасштабної війни. Я мала змогу вивчити історію свого міста, закохатися у нього наново, уперше в житті знайшла роботу за покликанням, зустріла неймовірних друзів, була там корисною. У місті діяв дуже потужний стрижень з активістів, і я пишаюся тим, що мала змогу долучитися до них.
Ми мріяли, аби якомога більше людей дізналися про Маріуполь, аби десятки тисяч туристів приїздили до нашого теплого моря.

Зараз увесь світ говорить про Маріуполь, але скільки людей тепер асоціюватимуть його з морем, сонцем, каштанами, з грецькою культурою, з видатними людьми, які в ньому народилися? Тепер Маріуполь – в одному списку з Алеппо, Грозним і навіть Освенцімом. І від цього у мене всередині величезна діра, яка ніколи нічим не заповниться. Маріуполь обіцяють відвоювати та відбудувати, і я дуже вірю, що так і буде і постане прекрасне нове місто. Але в той Маріуполь, який я знаю і бережу в своїх спогадах, я ніколи більше не зможу приїхати.

Серед моїх улюблених місць – пляж «Піщаний» на околиці міста, там абсолютно неймовірні краєвиди, відносно глибоке море, а з пагорбів видно портові крани. Ще умовний оглядовий майданчик на вулиці Торговій прямо за мостом через річку Кальміус і праворуч – звідти відкривався панорамний краєвид на всю «Азовсталь». Я щодня їхала на роботу цим маршрутом, і кожного разу мені перехоплювало подих від масштабів комбінату. А ще каштанова алея біля Вежі, де жили три руді коти. Я любила приїздити на роботу раніше і пити там каву до початку робочого дня… Безцінні теплі спогади.

МІСТО, ДЕ ПОЄДНАЛИСЯ МОРСЬКИЙ ТУРИЗМ ТА ВАЖКА МЕТАЛУРГІЯ

Дуже багато туристів ми приймали з інших міст України. Найбільший подив викликало те, що в Маріуполі вдалося поєднати непоєднуване: морський туризм і важку металургію. Люди дивувалися тому, як сильно місто змінилося за кілька років. Особливо ті, хто уже колись бував у нас. За кілька років у місті збудували нові парки, велодоріжки, відкрилися безкоштовні спортивні клуби, аматорські театри, модні кав’ярні, проводилися фестивалі. Маріуполь став втіленням розбудови тієї «європейської мрії», до якої ми так прагнули. Місто розвивалось шаленими темпами, руйнувало вщент застарілі стереотипи про себе. І ще мінялися самі люди – це ж класична теорія розбитих вікон. Дивувало приїжджих і те, як усі ці зміни стали можливими так близько до лінії фронту. Одна гостя моєї екскурсії, маріупольчанка, яка давно переїхала жити за кордон, сказала: «Раніше з Маріуполя хотілося їхати, а тепер тут хочеться затриматися довше і повертатися сюди ще і ще».

На екскурсії записувалися і місцеві, і наприкінці прогулянки від них часто доводилося чути: «Скільки нового ми дізналися про місто, ми й гадки не мали, що в нашому Маріуполі таке є!» І це було найкращим доказом того, що ми все робимо правильно, що все недарма. Це ж так важливо – пишатися містом, в якому живеш, і ми у «Вежі» робили в це свій внесок.

У нас бувало доволі багато іноземців, серед них і звичайні європейці-мандрівники, і навіть офіційні посли інших країн. Іноземці особливо захоплювалися стріт-артом та мозаїками, все-таки це унікальне мистецтво, яке можна знайти в небагатьох місцях у світі. А Маріуполь мав одну з найбільших колекцій мозаїчних панно в Україні.

«ВЕЖА» – СЕРЦЕ МІСТА

Туристичний центр у Маріуполі відкрили 2018 року. Він розташовувався всередині 100-річної водонапірної вежі, яка неушкодженою пройшла Другу світову війну і за нинішньої війни також лишається однією з небагатьох будівель у місті, що дивом не постраждали. Заввишки вона 33 метри (приблизно як дванадцятиповерхівка), тож з оглядового майданчика на шостому поверсі відкривався найкращий краєвид міста. Ми водили екскурсії і Вежею також, і іноді за день доводилося підніматися нагору більше 10 разів. «Вежа» була не лише туристичним центром Маріуполя, вона, без перебільшення, стала одним із культурних і соціальних хабів, магнітів. Там проводились лекції, книжкові фестивалі, кінопокази, джазові концерти, функціонувала вільна бібліотека. Для багатьох це було місце сили і натхнення. А під час бомбардувань вона стала ще й прихистком для людей.

ТЕТРАПОДИ – ОБОРОННИЙ СИМВОЛ МАРІУПОЛЯ

Що я завжди радила спробувати в Маріуполі? Однозначно чебуреки з сиром, варену кукурудзу з сіллю, яку влітку продавали на міських пляжах. З сувенірів – керамічні тетраподи. Я сама не раз дарувала такі своїм друзям з інших міст і країн. Тетрапод – це багатотонна залізобетонна конструкція для укріплення берегової лінії, такі є в багатьох приморських містах. А в нашому їх перетворили на арт-об’єкти ще до війни: 2013 року художники з різних регіонів України розмалювали в різних стилях 80 тетраподів до Дня міста. Коли в 2014 році розпочалася війна, більшу частину цих тетраподів використали для укріплення блокпостів навколо Маріуполя. Декілька залишилося в самому місті, зокрема один біля Драматичного театру. Він і досі там стоїть. Тетраподи стали оборонним символом Маріуполя, і місцева художниця Марина Черепченко створювала на замовлення їхні мініатюрні керамічні копії з різноманітним розписом.

Знаково, що саме тетраподи – захисні споруди, стали символом міста. Міста, яке понівечили, але яке показало свій характер та силу.

Так, цей матеріал не такий, як ви звикли читати на сайті enjoy365.media, але нам важливо розказувати історії українців у ці непрості часи, карбувати їх в пам’яті, на фото та в інтерв’ю. Віримо в перемогу України і в те, що в нас усіх ще будуть колись нові теплі спогади про Маріуполь.

Хочете читати наші матеріали першими?
Підписуйтесь на наш канал у Telegram!

Read the article in English.